Ужгород, греко-католицький собор

Угорський вельможа Дєрдь Гомоннаі Друґет (1583-1620), в 1615 році заснував  в Гомонні (нині Гуменне) колегію єзуїтів. Через кілька років з ініціативи його сина,  Яноша Друґета, єзуїтську резиденцію було перенесено до Ужгороду. Під час національно-визвольної боротьби куруців монастир зазнав значних руйнувань, єзуїти кілька разів залишали Ужгород. Колегію було знову відкрито у 1718 році.

Відомостей про первинну церкву немає . Будівництво  другої і нині існуючої  церкви розпочалося в 1732 році і завершилося  в 1740 році.  Видовжена вівтарна апсида церкви має пряме завершення. Над ризницями, розташованими обабіч апсиди, знаходяться ораторії. Неф та апсида прикриті пазушним склепінням (півциркульне з розпалубками). З обох поздовжніх боків нефу споруджені по три бокові каплиці.

Мукачівська греко-католицька єпархія, яка знаходилась у підпорядкуванні римо-католицької дієцезії в Егері, в 1771 році завдяки Марії Терезії стає самостійною церковною адміністративно-територіальною одиницею .  Згодом приймається рішення про перенесення єпископської резиденції з Мукачева до Ужгорода. Єзуїтський монастир перебудували під єпископський палац, під храм була відведена єзуїтська церква, а  замок родини Друґетів – під духовну семінарію (1775-76 роки) . Інтер’єр єзуїтської церкви  був приведений у відповідність до вимог візантійського церковного обряду. Назва церки (Святого Хреста) збереглася, але храмове свято справлялося не в день віднайдення Святого Хреста, а в день Хрестовоздвиження.  В апсиді був зведений престол з ківорієм, який можна обходити довкола, а в тріумфальну арку був встановлений оздоблений щедрою різьбою іконостас стилю бароко. На його нижньому ярусі розташовані чотири основні ікони та троє воріт, а на верхньому  ярусі відтворені епізоди свят, апостоли та пророки.  Зверху весь іконостас увінчаний сценою Хресного шляху.

Над царськими воротами іконостасу розміщені три вітрини-релікварії, в середній знаходиться реліквія Срібного хреста. Наносити розпис на стіни апсиди почав художник Андреас Трітіна з Пряшева, який помер в 1777 році. Завершив роботу ймовірно Себастіан Гіршлінґер в 1782 році.  Єпископська  кафедра була виготовлена майстром-різьблярем з Кошице, Францом Фекком. Витесана рама трону оздоблена єпископськими регаліями, на карнизі ківорію зображений родовий герб єпископа Андраша Бачинського.

Дещо незвичної форми розміщений напроти трону  амвон, оскільки  він не має парапету і  більше  нагадує кафедру, на якій розташований пюпітр. Розписи, які оздоблюють спинки єпископського трону та амвону (із зображеннями апостола Павла та Христа-Першосвященика) датуються 1789 роком.  
Основні розписи трьох вівтарів виконані у стилі бароко. На вівтарі середньої каплиці північної стіни зображене розп’яття Христа, а на вівтарі першої від входу каплиці – Святий Андрій. На першому вівтарі  південної стіни – Іоан Хреститель.

Переважна частина робіт по реконструкції була завершена в 1780 році, а освячення кафедрального собору відбулося 15 жовтня того ж року, в день іменин імператриці Святої Терезії. Після реконструкції  в стилі бароко (1876-1877 роки)  храм набув свого сучасного вигляду, якому притаманні еклектичні риси. У радянські часи церква зазнала переслідувань. Жертвою цих переслідувань став і єпископ Тодор Ромжа, якого 1 листопада 1947 року отруїли  в лікарні. В 2001 році єпископа Тодора Ромжу зарахували до святих, а його реліквії помістили у вівтар Святого Хреста. Ікона з його зображенням так само як і мозаїка «Деєсіс» в трьох медальйонах над головним входом є роботою греко-католицького священика, водночас і художника Ласло Пушкаша.