Береґдароц, реформатська церква

Розташований на березькій низовині Берегдароц в середні віки був поселенням королівських слуг, які займались мисливством, а згодом, наприкінці XIII  століття став родовим маєтком родини Дароці з роду Ґуткеледів.

Писемним документом, в якому вперше згадується церква, правда лише опосередковано, є реєстр папської десятини ( XIV століття). В ньому повідомляється про те, що священик Бенедек вніс податок до папської казни. Перший прямий спомин про церкву відноситься до кінця 1423 року, а письмові джерела 1435 року повідомляють про кам'яну церкву без  вежі-дзвіниці. Із угоди, укладеної у 1465 році, стає відомо, що в середньовіччі церква була посвячена в честь Св. Мартина.

Відомо також, що наприкінці XV століття в Дароці, поряд із церквою знаходилась ще одна кам'яна споруда - поміщицька садиба, рештки якої  вдалось віднайти в результаті археологічних розкопок. 
Вже у  1595 році церква згадується як реформатська. У 1862 році Дароц зазнав нищівної пожежі, в результаті якої разом з будинком священика і школою була сильно пошкоджена й церква. А в ході реконструкції церкви після пожежі був повністю стертий настінний розпис другої половини XV століття.

Після пожежі церква була відбудована. Тоді з західного боку церкви вже стояла прибудована під час реставраційних робіт 1838 року кам'яна вежа-дзвіниця. За описом тодішніх архітектурних досліджень стіни вівтарної апсиди були покриті фресками із зображенням образів святих та єпископів.  

Дослідницькі роботи 1991 року лише підтвердили те, що було й так видно з самого вигляду церкви, а саме, що зведена вона в добу середньовіччя: до нефу церкви, орієнтованої апсидою на схід, зі сходу примикає дещо вужча за нього вівтарна частина, яка завершується трьома стінами восьмерика. В результаті розкопок 1991–1994 років були знайдені залишки розібраних мурів більш ранньої цегляної церкви з півкруглою апсидою, яка є попередницею теперішньої.  Саме на старому фундаменті були зведені стіни теперішньої середньовічної церкви, яка в ті часи ще не мала вежі-дзвіниці. 
Нова апсида є типовою для церков спорудою: без контрфорсів, перекрита склепінням, з багатогранним завершенням. Дослідження архітектурних елементів апсиди береґдароцької церкви, зокрема зображень геральдичних щитів на її склепінні, а також прямокутних зубців на імпостах дозволило встановити часові рамки її спорудження: дослідники угледіли тісний стилістичний зв'язок в архітектурі береґдароцької реформатської церкви та берегівської римо-католицької церкви і дійшли висновку, що обидві  споруди слід віднести до останнього двадцятиріччя XІV століття. Неф було змінено дещо пізніше, приблизно у 1465 році. Саме тоді був зроблений західний портал, який перенесли на своє теперішнє місце у 1838 році.

Основний задум реконструкції, яка проводилась за проектами Дєрдя Секера, полягав у тому, щоб  достовірно представити історичні цінності церкви, а також провести необхідне зміцнення конструкцій, і при цьому максимально зберегти архітектурне обличчя споруди. Знайдені археологами уламки середньовічних кам’яних елементів були розставлені на свої місця, що дозволило достовірно відтворити архітектурні форми і простори церкви 1500 років.